A A A K K K
для людей з обмеженими можливостями
Глобинська громада
Полтавська область, Глобинський район

ГОЛОДОМОР: ТРАГІЧНА СТОРІНКА МИНУЛОГО

Дата: 23.11.2018 14:13
Кількість переглядів: 147

В ці  прохолодні листопадові дні в Україні проходять заходи з вшанування  пам’яті безвинно загиблих мученицькою смертю жертв найстрашнішого в історії людства, зумисне  організованого, Голодомору 1932-1933 років на Україні.

 

Розміри катастрофи впродовж десятирічь вперто замовчувалися комуністами,  ватажки яких і були організаторами голоду. Робилося все, щоб приховати правду, щоб світова громадськість не дізналася про справжні масштаби трагедії.

 

Ще на початку перебудови, в кінці 80-років минулого століття, коли стали відкриватись утаємничені сторінки історії, комуністичні пропагандисти намагались виправдати голодомор на Україні, пояснюючи його збігом різних обставин та умисне зменшуючи в декілька раз кількість померлих від голодної смерті.

 

Нині ми знаємо, що то було. Був голод штучно зорганізований, був масовий сталінський геноцид, свідомо спрямований на вигублення українського народу, такого ненависного більшовицько-сталінській диктатурі, якій всюди відчувався прихований опір і затаєний  сепаратизм. Цей, безпрецедентний  за своїм розмахом, злочин сталінщини  завдав Україні найтяжчих втрат, коштував нації мільйони і мільйони людських життів, при чому, третину з них – дитячих. Кожен 5-й українець помер тоді лютою голодною смертю. В нас на Глобинщині кожен четвертий, а в сусідньому, колишньому Кринківському районі, – кожен третій.

 

Під час голодомору 1932-1933 років майже повністю вимерло хліборобське село Семимогили. Тут у 1926 році, згідно даних перепису, проживало 1067 осіб: 496 чоловіків та 571 жінка. 1063 жителів села були українцями. Замість знищених голодом семимогильчан, на їх місце сталінські кати переселили  росіян, жителів Воронезької, Брянської та Курської областей. Переселенцям  комуністи  цинічно пояснювали,  що місцеве українське населення ледаче, не вміє працювати,  від чого і голодувало.

 

Цю ненависть і зневажливе ставлення до українців комуністи  формували ще тоді. Ось, що згадував уродженець с. Великі Кринки, відомий український художник Іван Лобода, творчість якого розквітла на Закарпатті,   про страхіття голодомору, очевидцем яких  в с. Великі Кринки  він був: «Усе і зараз стоїть перед очима: як братуха помер, сестра. Мама клала їх на візок і везла хоронити. Батько лежав на печі напівмертвий. На вулицях валялися трупи односельчан. Надії на виживання не залишилося зовсім. Тоді мама, котра була родом iз Воронезької області, з тамтешнього українського села, спорядила у торбинку білизну та рушничок, перехрестила мене, і я пішов у Глобино на залізничну станцію, за 25 кілометрів від мого села Кринки, аби добратися до родичів у Росію. Страшенно хотілося їсти. Від голоду почали пухнути ноги. У селі Катеринівка (нині с.Степове) знайшов мамину подругу, яка мене ще малим колисала. Вона поплакала наді мною, сказала, що її смерть уже близько. Дала на дорогу два мишіяники (з чорних зерен цього бур'яну пекли такі коржики) і попередила, щоб не їв обидва відразу, бо вмру. Було це 25—27 квітня (1933 року – авт.)— пік голоду: ні плоди ще не достигли, ні трава не виросла.

 

Переспавши ніч під телефонним стовпом, наступного дня добрався до Глобино. На невеликій станції — натовп людей і гори трупів. У міста селян не пускали, аби побільше виморити. Це була політика Росії, радянського керівництва, бо коли я потрапив у Воронезьку область, то там голодом і не пахло. Етнічні росіяни зустрічали українців вороже: «Проклятиє хохли, работать на землє нє хотєлі, а тєпєрь прієхалі наш хлєб жрать».

 

Тож, сьогодні зрозуміло, і не викликає ні в кого сумнів, що комуністами на чолі з «вождем народів» Сталіном була умисне розв’язана людоморська війна  проти цілого народу, такого працьовитого та миролюбного.  Вирішено було голодом виморити його, винищити розбратом, ворожнечею, зруйнувати спільність людську фізично й духовно.  Вимирали цілі хутора і села не будь-як, а за стратегічним диявольським розрахунком, за яким задумано підірвати саме коріння нації, зруйнувати основи усталеної віками народної моралі, витруїти в душах людяність, посіяти страх, підозри, розпалити ненависть та жорстокість. Саме за цим планом на Україну замість вимерлих українців переселяли в села в 1933 році росіян.

 

Сьогодні,  згадуючи безвинно убієнних голодом  українців, ми не повинні забувати і той факт, що голодомор на  нашій землі творився  також і руками місцевих іуд-буксирів, переважно колишніх п’яниць та ледарів, а також одурманених більшовицькою ідеологією та радих вислужитись новій владі окремих представників молоді, які безжально та цинічно  відбирали останні крихти хліба в своїх односельчан.

 

Тож, в ці дні вшанування жертв голодомору в Україні, схиляючи голову перед безвинно убієнними в муках голоду, ми повинні і пам’ятати хто і навіщо вчинив розправу над українським народом, пам’ятати, щоб ніколи в майбутньому таких трагедій наша Україна не знала.   

 

 

 


« повернутися

gromada.org.ua

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Онлайн-опитування:

Увага! З метою уникнення фальсифікацій Ви маєте підтвердити свій голос через E-Mail
Скасувати

Результати опитування

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь