Сандармох - наш дороговказ: берегти українське слово, культуру, свободу
Сандармох… Ліс у Карелії, який назавжди став місцем української скорботи. Там, серед холодних сосен, у вологій землі лежать ті, кого називали «цвітом нації». Вони не тримали в руках зброї – їхньою силою було слово, наука, мистецтво, дух свободи.
1937-й рік. Тиша лісу прорізалася пострілами. Тут обірвали життя Леся Курбаса і Миколи Куліша, Миколи Зерова і Валер’яна Підмогильного, сотень інших українців, які несли світло культури й віри в Україну. Разом із ними радянський режим хотів поховати й нашу національну пам’ять, нашу мову, нашу душу.
Та Сандармох не став могилою для України. Він став її символом. Символом «Розстріляного відродження», яке, попри намагання стерти, проросло у серцях наступних поколінь. Їхні твори живуть. Їхні ідеї палають. Їхня любов до Батьківщини звучить крізь роки.
Сьогодні, у День пам’яті жертв масових розстрілів української інтелігенції і урочищі Сандармох, ми схиляємо голови перед тими, хто віддав життя лише за те, що був українцем. Ми не маємо права забути. Бо пам’ять про Сандармох – це не тільки біль, а й дороговказ: берегти українське слово, культуру, свободу.
Вони пішли у вічність, щоб ми мали майбутнє. Ми пам’ятаємо.
