Про роботу у вихідні та святкові дні
Залучення працівників до роботи у вихідний день регулюється статтею 71 Кодексу законів України про працю. Нею передбачена заборона роботи у вихідні дні і лише, як виняток, можливість застосування роботодавцями такої роботи.
Тобто, щоб працівник виконував покладені на нього робочі обов’язки у свій вихідний, повинні бути вагомі підстави. Їх вичерпний перелік закріплено у частині другій ст. 71 КЗпП. Працівника мають право викликати виконати роботу у вихідний, щоб відвернути нещасні випадки, що загрожують (можуть загрожувати) життю та нормальним життєвим умовам людей, а також призвести до їх загибелі, псування майна; для ліквідації та невідкладного усунення наслідків виробничих аварій, стихійного лиха, епідемій (пандемій) чи епізоотій; аби виконати роботи, що неможливо наперед передбачити та які є невідкладними, зокрема, від негайного проведення яких залежатиме правильна робота підприємства чи його підрозділів; щоб здійснити термінові вантажно-розвантажувальні роботи, якщо це дасть змогу запобігти простою рухомого складу, скупченню вантажів у пунктах відправлення та призначення чи уникнути їх.
Залучення працівників до роботи у вихідні, а також святкові (неробочі) дні провадиться за письмовим наказом керівника, де зазначається вид компенсації за таку роботу. У наказі також необхідно вказати працівників, бригади, ділянки, відділи тощо, які працюватимуть у ці дні. У разі якщо роботу працівника у святковий (неробочий) день визначено графіком змінності, окремого наказу щодо його залучення до роботи в цей день не потрібно. Ще одна необхідна умова для виходу на роботу в неробочі дні — дозвіл виборного органу первинної профспілкової організації.
Робота у святковий і неробочий день (ч. 4 ст. 73 КЗпП) оплачується в подвійному розмірі (ст. 107 КЗпП): відрядникам – за подвійними відрядними розцінками; працівникам, праця яких оплачується за годинними або денними ставками, – у розмірі подвійної годинної або денної ставки; працівникам, які одержують місячний оклад: у розмірі одинарної годинної або денної ставки зверх окладу, якщо робота у святковий і неробочий день провадилася в межах місячної норми робочого часу; у розмірі подвійної годинної або денної ставки. Крім того статтею 72 КЗпП передбачено компенсування і у вигляді надання іншого додаткового дня відпочинку. Законодавець обрання виду компенсації за роботу у вихідний чи святковий (неробочий) день передбачає за згодою сторін.
До роботи у вихідні дні не залучаються: вагітні жінки і жінки, які мають дітей віком до трьох років (ст. 176 КЗпП); батьки, які виховують дітей без матері, у т. ч. у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі (ст. 1861 КЗпП); опікуни (піклувальники), прийомні батьки (ст. 1861КЗпП); працівники молодші 18 років (ст. 192 КЗпП). Ця заборона стосується і роботи у святкові та неробочі дні.
Відповідно до ст. 73 КЗпП установлено такі святкові дні: 1 січня – Новий рік; 7 січня і 25 грудня – Різдво Христове; 8 березня – Міжнародний жіночий день; 1 травня – День праці; 9 травня – День перемоги над нацизмом у Другій світовій війні (День Перемоги); 28 червня – День Конституції України; 24 серпня – День незалежності України; 14 жовтня – День захисника України. Неробочими є дні релігійних свят: 7 січня і 25 грудня – Різдво Христове; один день (неділя) – Пасха (Великдень); один день (неділя) – Трійця.
