Цивільно-правовий договір на виконання робіт чи надання послуг: панацея чи пастка?
Останнім часом поширеної практики набуває укладання цивільно-правових угод між роботодавцями та фізичними особами на виконання тих чи інших робіт або ж надання певних послуг. Законодавством така діяльність передбачена Цивільним кодексом України.
Так, статтею 626 Цивільного кодексу України зазначено, що цивільно-правовий договір є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.
На відміну від трудового договору, передбаченого статтею 21 Кодексу законів про працю України, де трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства установи організації або уповноваженого ним органом чи фізичною особою, - сторонами цивільно-правої угоди є замовник та виконавець.
Також, відрізняється трудовий договір, де працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену договором та підлягає внутрішньому трудовому розпорядку, а власник підприємства установи організації або уповноважений ним орган чи фізична особа виплачувати заробітну плату, забезпечувати безпечні та необхідні для виконання роботи умови, і тим, що виконавець за цивільно-правовою угодою не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, самостійно організовує свою роботу (якщо іншого не передбачено цивільно-правовим договором) і виконує її на власний ризик. Питання використання матеріалів, обладнання та інструментів необхідних для надання послуг або виконання робіт, визначається умовами цивільно-правового договору. Закінчення (виконання умов цивільно-правового договору) оформляється актами здавання-приймання робіт (послуг).
Найбільший ризик для виконавця робіт чи надавача послуг за цивільно-правовою угодою полягає в тому що на такі стосунки не поширюється законодавство про працю. Адже, працівник, що працює за трудовим договором має державні гарантії соціального захисту передбачені законодавством про працю, колективним договором, діяльністю профспілок (в оплаті праці, наданні відпусток, соціальному захисті при настанні страхових випадків та ін.) , а виконавець, в разі порушення його прав та не вирішенні цих питань за обопільною згодою між сторонами цивільно-правової угоди, може надіятися на захист своїх прав – лише в судовому порядку.
Є певний ризик в здійсненні діяльності на цивільно-правовій основі і для суб’єктів підприємницької діяльності. Адже, часто виконувані роботи чи послуги, що надаються, мають ознаки, притаманні трудовим відносинам. А це, в свою чергу, загрожує тим, що під час здійснення державного нагляду за дотриманням трудового законодавства власника підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу чи фізичну особу можуть звинуватити в ухиленні від офіційного оформлення трудових стосунків з особами, що виконують роботи чи надають послуги.
Характерні ознаки, що вказують на наявність трудових відносин завуальованих під цивільно-правові стосунки це, насамперед, систематична виплата заробітної плати за процес праці, а не її результат; підпорядкування правилам внутрішнього трудового розпорядку; виконання робіт за професіями чи посадами, визначеними Національним класифікатором України ДК 003:2010 «Класифікатор професій», затвердженим наказом Держспоживстандарту від 28.07.2010 року №327; дотримання правил охорони праці на підприємстві, установі, організації з урахуванням Закону України «Про охорону праці», виконання робіт, які інші особи (працівники) виконують на цьому ж підприємстві, установі чи організації за трудовим договором тощо.
Отже перш ніж обирати форму трудових стосунків: трудовий договір чи цивільно-правова угода потрібно зважити всі за і проти, щоб в майбутньому не мати проблем при вирішенні конфліктних ситуацій.
Коментарі:
Ваш коментар може бути першим :)
