Відновлення історичної правди про Голодомор
Сумна статистика знищених чорною рукою голоду на Полтавщині наводить цифру близько мільйона осіб. Однак це занижені дані, тому що точної кількості постраждалих від жахітного мору встановити дуже важко. Майже шістдесят років говорити, писати і згадувати про нього суворо заборонялося.
Сталінські інквізитори наказали знищити документи, у яких фіксувалася смерть від голоду. Микола Якименко, д. і. н., професор, завідувач кафедри українознавства Полтавської державної аграрної академії, досліджуючи матеріали з питань Голодомору Державного архіву Полтавської області наголошує : " Збереглися лише окремі «Книги реєстрації актів про смерть за 1929–1933 роки». Одна з них виявлена стосовно Пирятинського району. Дуже рідко керівництво сільських рад вказувало таку очевидну причину смерті як голод. Найчастіше у графі «причина смерті» зустрічаємо запис: «невідомо»; інколи — «від недоїдання». А тим, кому було за 60, записували, як правило, традиційне: «від старості». :Більшість очевидців Голодомору пішли у вічність з пекельно – болючими спогадами про чорний мор. І ми ніколи не дізнаємося скільки горя, безмірних страждань і мук довелося перенести їм в той страхітливий час. Навіть у дев'яності роки минулого століття люди, котрі пережили "скорботні жнива" ( термін англо-американського історика і письменника, дослідника Голодомору Роберта Конквеста), все ще боялися ділитися своїми спогадами про голод.
Дослідження про жахливу трагедію 1932-1933 років нашого краю в 1993 році розпочав вчитель англійської мови Пирогівської ЗОШ I-III ступенів Матвієць Олександр Миколайович. Краєзнавець ретельно записував спогади старожилів сіл Яроші та Пироги на магнітофонну плівку, а згодом систематизував і переніс їх на комп'ютерні диски. Копітка робота дослідника розпочалася із розповіді жительки села Пироги Полякової Софії Тимофіївни. Жінка поділилася пекучим болем, який терзав її душу і ятрив серце більше ніж півстоліття": " Оце вся вулиця, вся вимерла. Оце понад берегом. У два ряди тут було. Хата повз хату. Хата повз хату була... Багато дітей померло.... У 33-му людей вимерло більше вдвічі ніж було вбито у війні 1941-1945 роках..... Цього забути не можна." У болісних споминах односельці з великою журбою підкреслюють штучність голоду, зокрема Пікуль Степанида Сергіївна наголошує :" Пам'ятаю як буксири ходили. Де який сухарик, де що не є, де який вузлик – то все забирали. Усе. У хату як зайшли, то вичистили усе до грама, все. Отакий був Голодомор". Пікуль Марфа Яківна підтверджує: " То буксири прийшли з щупами. Що познаходили – все забирали. Під нами на печі була квасоля. Ми полягали на неї усі чотири, чи п'ятеро. Буксири підійшли: " А що тут під Вами?" Знайшли ту квасольку і забрали.... У 1933 році мої сестри померли від голоду." Нестерпною мукою був Голодомор для всіх, та особливо потерпали діти. Кожне слово із спогадів Ситникової Марії Парфентіївни пронизане пекучою тугою за діток, що відчували неймовірні страждання: " Ото ж мати зварить борщ. Бурячків укине трохи. ( Ні картоплі, нічого. Все ж позабирали). А воно кожен женеться за бурячком. ... Були й такі, що паслися навіть. Отут по сусідству сидить хлопець. Я піду питаю: " Ванько, що ти робиш ?" – " Пасуся." Прямо в спориші пасеться як худоба."
Нині, коли від Голодомору нас віддаляє відстань у 85 років ми не можемо в повній мірі з'ясувати наслідки організованої владою з надзвичайною жорстокістю і цинізмом жахливої трагедії для нашого народу. Демографічна катастрофа, вразливий удар по генофонду нації, духовності українського соціуму, тотальний страх перед владою, соціальний страх, байдужість і апатія, значні психологічні травми, що передалися у спадок поколінням – ці наслідки жахітного мору ще потребують детального дослідження і вивчення науковцями. Відомий американський вчений, професор Джеймс Мейс, дослідник Голодомору, вважав, що одна з основних причин сучасних економічних, політичних і соціальних негараздів України – це наслідки свавілля радянського тоталітаризму. Він наголошував: " Це був тотальний геноцид таких масштабів, який зміг повернути годинник історії назад через знищення духовної, політичної, інтелектуальної еліт. Через масове вимордування мільйонів селян голодом та сплановане усунення української мови й культури з міст, через фактичну реставрацію кріпаччини шляхом примусової колективізації сільського господарства, через постійне створення перешкод національному розвиткові українського етносу..." Тому зараз основним завданням для нашого народу, на думку науковця, є процес усвідомлення себе українцями через повернення до своїх витоків, до історичної пам'яті: " і цей шлях самоідентифікації треба пройти. І починати треба сьогодні і тепер, бо завтра буде пізно.
Вшанування пам'яті жертв Голодомору 1932 - 1933 років відбулося в Пирогівській ЗОШ( I- III ступенів) . Година спілкування з учнями була проведена по масштабній дослідницькій праці Матвійця Олександра Миколайовича " Я ще, може, буду живий..."(Голодомор 1932-1933 років, політичні репресії 1937-1938 років та нацистська окупація 1941-1943 років у селах Пироги і Яроші Глобинського району Полтавської області).
Пирогівський сільський бібліотекар Лідія Мацак
