A A A K K K
для людей із порушенням зору
Глобинська громада
Полтавська область, Кременчуцький район

Роз’яснення щодо застосування норм Порядку компенсації витрат за тимчасове розміщення внутрішньо переміщених осіб, які перемістилися у період воєнного стану, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.03.2022 № 333, у редакції постан

Дата: 05.05.2022 15:39
Кількість переглядів: 537

У разі наявності у громадянина України вільного жилого приміщення (кімнати) для безоплатного тимчасового розміщення внутрішньо переміщених осіб (далі - ВПО) він може звернутись до виконавчого комітету міської ради  або старостату та повідомити про бажання надати прихисток ВПО або самостійно на веб-ресурсі «Прихисток» запропонувати таке житло.

Особа, що розмістила ВПО не пізніше, ніж протягом наступного робочого дня після розміщення, подає заяву в довільній формі із зазначенням ПІБ розміщених осіб до виконавчого комітету міської ради  або старостату особисто або відправляє її на електронну адресу globino.mr@globyne-rada.gov.ua

В день припинення розміщення ВПО або при зміні їх кількості особа, що їх розмістила, подає за вказаними вище способами відповідну заяву з зазначенням можливості у подальшому розміщувати ВПО у її жилому приміщенні.

На підставі зазначених заяв виконавчий комітет міської ради  вносить зміни до реєстру житлових приміщень, доступних для безоплатного розміщення ВПО.

Компенсація надається фізичним особам -  громадянам України віком від 18 років, які є власниками житла (І), або їх  представниками (ІІ), наймачами (орендарями) житла державної або комунальної власності (ІІІ), спадкоємцями, які прийняли спадщину (ІV)  і безоплатно розміщували внутрішньо переміщених осіб, крім членів своєї сім'ї (V), у розумінні Сімейного кодексу України (далі - особи, що розмістили внутрішньо переміщених осіб), для покриття понесених ними витрат, пов’язаних з розміщенням внутрішньо переміщених осіб.

І - Власники/співвласники жилих приміщень

Відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів (приватизація, міна, купівля-продаж, дарування, спадкування та ін.).

Частиною першою статті 182 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Право власності на нерухомість виникає в особи з моменту реєстрації такого права, яка проводиться уповноваженими на те суб’єктами відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі – Закон) шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі – Державний реєстр прав).

Згідно з вказаним Законом (стаття 3) речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов:

1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення;

2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов’язкової реєстрації.

Будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, можуть вчинятися, якщо речові права на таке майно зареєстроване згідно із вимогами цього Закону, крім випадків, коли речові права на нерухоме майно, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними згідно з частиною третьою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 28 цього Закону.

Отже, підтвердженням права власності є витяг Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, крім випадку набуття права власності до 1 січня 2013 року.

 Для випадку набуття права власності до 1 січня 2013 року до інших документів, які встановлюють права на володіння нерухомістю, відносяться:

  1. договори, на підставі яких набувається право власності (купівлі-продажу, дарування, міни);
  2. свідоцтво про право власності, видане органом приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді;
  3. свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане органом місцевого самоврядування або місцевою державною адміністрацією;
  4. свідоцтво про право на спадщину;
  5. свідоцтво про право власності на частку у спільному майні подружжя у разі смерті одного з подружжя;
  6. судове рішення, що набрало законної сили, щодо набуття права власності на нерухоме майно;
  7. інші документи, що відповідно до законодавства підтверджують набуття права власності на нерухоме майно, у т.ч. інформація з погосподарських книг.

 

ІІ -  Представники власників жилих приміщень

Поняття та підстави представництва визначені Цивільним кодексом України (далі - Кодекс).

Відповідно до статті 237 Кодексу представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Зокрема, передбачено поняття представництва за законом та представництва за довіреністю.

Представництво за законом (стаття 242 Кодексу):

батьки (усиновлювачі) є законними представниками своїх малолітніх та неповнолітніх дітей;

опікун є законним представником малолітньої особи та фізичної особи, визнаної недієздатною;

законним представником у випадках, встановлених законом, може бути інша особа.

Згідно зі статтею 244 Кодексу представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю.

Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.

Довіреності з питання вчинення дій щодо отримання компенсації, передбаченої пКМУ № 333, потребують нотаріального посвідчення.

Звертаємо увагу, що пунктом 1 Загальних правил посвідчення заповітів і довіреностей, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 15.06.1994 № 419 «Про порядок посвідчення заповітів і довіреностей, що прирівнюються до нотаріально посвідчених» (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 6 липня 2006 р. № 940), установлено, що посвідчувати довіреності, що прирівнюються до нотаріально посвідчених (далі - заповіти і довіреності), відповідно до статей 245 і 1252 Цивільного кодексу України та статті 40 Закону України «Про нотаріат», мають право такі посадові, службові особи:

уповноважені посадові особи органів місцевого самоврядування - довіреності осіб, які проживають у населених пунктах, де немає нотаріусів;

начальники госпіталів, санаторіїв, інших військово-лікувальних закладів, їх заступники з медичної частини, старші або чергові лікарі - довіреності військовослужбовців або інших осіб, що перебувають на лікуванні в таких закладах;

командири (начальники) військових частин, з'єднань, установ, військово-навчальних закладів - заповіти і довіреності військовослужбовців, а в пунктах дислокації військових частин, з'єднань, установ, військово-навчальних закладів, де немає нотаріуса чи посадової особи органу місцевого самоврядування, що вчиняють нотаріальні дії, - довіреності працівників, членів їх сімей і членів сімей військовослужбовців;

начальники установ виконання покарань та слідчих ізоляторів - довіреності осіб, що тримаються в таких установах.

 

ІІІ - Наймачі (орендарі) житла державної або комунальної власності

Згідно зі статтею 810 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) житла одна сторона - власник житла (наймодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (наймачеві) житло для проживання у ньому на певний строк за плату.

Підстави, умови, порядок укладення та припинення договору найму житла, що є об'єктом права державної або комунальної власності, встановлюються законом.

Так, відповідно до положень статті 61 Житлового кодексу УРСР користування жилим приміщенням (будинками, квартирами) державної і комунальної власності здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму таких жилих приміщень укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення, виданого громадянинові.

Тож підтвердженням проживання особи на умовах найму є договір найму жилого приміщення (між наймачем та органом, уповноваженим управляти відповідно державним або комунальним майном) та/або ордер на жиле приміщення, виданий на ім’я громадянина.

ІV - Спадкоємці, які  прийняли спадщину

Відповідно до положень Цивільного кодексу України (далі - Кодекс) спадкуванням є перехід прав та обов’язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Згідно зі статтями 1268 і 1269 Кодексу спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

При цьому спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Дійсно, статтею 1297 Кодексу встановлено обов’язок спадкоємця звернутися за свідоцтвом про право на спадщину. А саме визначено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є майно та/або майнові права, які обтяжені, та/або нерухоме майно та інше майно, щодо якого здійснюється державна реєстрація, зобов’язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування, за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на таке майно.

Дії щодо видачі такого свідоцтва відповідно до законодавства передбачають здійснення державної реєстрації прав власності на нерухоме майно.

Проте враховуючи, що з початком повномасштабного вторгнення країни-агресора на територію України було повністю або частково припинено функціонування низки державних реєстрів, у тому числі й Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, зокрема у частині вчинення дій з державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, змінами, що внесено до постанови КМУ № 333, передбачено, що право на отримання відповідної компенсації мають особи, які прийняли спадщину.

V -  Щодо отримання компенсації власником житла за розміщення у ньому внутрішньо переміщених осіб, які є членами його сім'ї

Згідно з положеннями Житлового кодексу УРСР (стаття 150) громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Згідно зі статтею 3 Сімейного кодексу України (СК України) сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки. Подружжя вважається сім’єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. Дитина належить до сім'ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає.

Окремо слід зазначити, що відповідно до положень глави 16 СК України батьки зобов’язані утримувати своїх повнолітніх дітей, зокрема якщо діти продовжують навчання (до досягнення ними 23 років).

Отже, компенсація не надається власникам житла за прихисток членів сім'ї – дружини, чоловіка, їх неповнолітніх дітей, інших членів сім'ї, які спільно проживають та пов’язані спільним побутом (батьки, повнолітні діти, тощо).

 

Особа, що розмістила ВПО, протягом п’яти днів з дня закінчення звітного місяця подає в паперовій або електронній формі до виконавчого комітету міської ради за місцем розташування житлового приміщення заяву за формою згідно з додатком 1 до Порядку:

у разі подання заяви в паперовій формі особа, що розмістила ВПО, пред’являє документ, який посвідчує його особу, та документ, що підтверджує право власності або користування житловим приміщенням, або документ, що підтверджує повноваження представника власника;

у разі подання заяви в електронній формі до такої заяви додаються електронні копії (фотокопії) вказаних документів.

Сума компенсації розраховується з урахуванням кількості днів, протягом яких жиле приміщення надавалося для розміщення ВПО (далі - людино-день), з дня її розміщення, але не раніше дати взяття на облік внутрішньо переміщених осіб відповідним органом або через Портал Дія.

Кількість людино-днів визначається шляхом додавання кількості внутрішньо переміщених осіб, які проживали у жилому приміщенні власника, в кожний день місяця.

Сума компенсації за кожен людино-день визначається на рівні 14,77 гривні.

Загальна сума компенсації власнику жилого приміщення визначається шляхом визначення добутку загальної кількості людино-днів на суму компенсації за кожен людино-день.

Пам’ятайте, що для отримання компенсації необхідно обов’язково подати заяву при заселенні ВПО і щомісяця подавати заяву на виплату.

Компенсація особам, що розмістили внутрішньо переміщених осіб, виплачується за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів (зокрема, резервного фонду бюджету), коштів підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності, іноземних держав та міжнародних організацій у вигляді благодійної, гуманітарної та матеріальної допомоги, а також добровільних пожертвувань фізичних і юридичних осіб, благодійних організацій та громадських об’єднань, інших не заборонених законодавством джерел у безготівковій формі за зазначеними у заяві банківськими реквізитами до кінця місяця з дня закінчення звітного місяця за умови відсутності заборгованості за житлово-комунальні послуги.


« повернутися

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Форма подання електронного звернення


Авторизація в системі електронних звернень