Інформація по сибірці
Сибірка – гостре інфекційне захворювання усіх видів сільськогосподарських, домашніх і диких тварин, що характеризується гарячкою, інтоксикацією організму запалення внутрішніх органів, утворенням набряків та карбункулів.
На сибірку хворіє людина.
Із історії сибірка була відома людству з глибокої давнини і сприймалась як „божа кара за гріхи”, „діяльність злого духу” .Описана у старовинних історичних рукописах Греції та Риму. В середні віки спустошливі епізоотії сибірки багаторазово виникали в багатьох країнах Європи. Починаючи з 978 р. повідомлення про сибірку з’являються в Росії. Лише в 1882р. була виготовлена вакцина ,яка вподовж багатьох десятиріч забезпечувала надійний захист тварин від сибірки.
Нині сибірка на території європейський країн і США трапляється у вигляді спорадичних випадків та невеликих епізоотій. На Африканському та Азійському континентах хвороба реєструється серед 54 видів тварин, інколи набуває епізоотичного поширення.
В Україні ситуація щодо сибірки досить складна, пов’язана з наявністю старих неблагополучних захоронень тварин, що створює постійну потенційну загрозу відносно появи хвороби серед тварин і людей. В боротьбі із сибіркою потребується значних коштів на проведення суворих карантинно-обмежувальних та лікувальних заходів у разі виникнення хвороби, щорічних запобіжних щеплень усіх сприйнятливих до неї тварин, організацію ветеринарно-санітарних заходів у стаціонарних осередках.
Характерною особливістю збудника сибірки є здатність до спороутворення., які утворюються в розтятих трупах і зовнішньому середовищі за умови обов’язкового доступу кисню і температури 15-42 *С. В організмі хворої тварини і в не розтятому трупі спори не утворюються. Спори надзвичайно стійкі у зовнішньому середовищі, десятиліттями зберігаються у ґрунті, роками у воді, стійкі до гниття й висушування. Сухий жар вбиває їх при температурі 140*С лише через 3 години. Спори не руйнуються при дубінні шкур, висушуванні та засолюванні м’яса.
Джерелом збудника інфекції є хворі тварини, що виділяють у зовнішнє середовище з кров’янистою рідиною, фекаліями, сечею, молоком, слиною, безліч бацил сибірки. Особливо небезпечними є несвоєчасно й неправильно прибрані розтяті трупи загиблих від сибірки тварин та їхня шкіра, шерсть, щетина, кістки, роги, які зумовлюють контамінацію спорами пасовищ, водопоїв, грунту, скотних дворів і формування тривалих осередків сибірки. Хижі тварини та різні птахи можуть переносити частини інфікованого трупа на значні відстані й сприяти поширенню сибірки. Собаки здатні заносити кістки та залишки трупа безпосередньо на територію господарств і ферм.
Небезпечними осередками сибірки є старі забуті захоронення загиблих від сибірки тварин, звідки спори можуть виноситись на поверхню грунту під час весняного паводку та сильних дощів. Причиною виникнення сибірки взимку може бути зібране з неблагополучних луків і пасовищ сіно.
Спори сибірки можуть виноситись на поверхню землі підчас меліоративних, будівельних та інших земельних робіт у місцях давніх захоронень тварин. Значну небезпеку становлять незнезаражені корми та добрива тваринного походження, а також стічні води м’ясокомбінатів та шкіропереробних заводів.
Переносниками збудника сибірки можуть бути кровоносні комахи. Спонтанне зараження травоїдних тварин здебільшого відбувається через травний канал у разі поїдання контамінованого спорами сибірку корму, пиття води, забрудненої спорами збудника хвороби, під час укусів інфікованими жалкими комахами ;рідше – при вдиханні пилу із спорами сибірки. Свині, заражаються, риючись у ґрунті на неблагополучних щодо сибірки пасовищах. М’ясоїдні та хижаки інфікуються при поїданні трупів сибіркових тварин. Після видужання тварини не залишаються бацилоносіями, тому спільне утримання зі здоровими тваринами не призводить до їх зараження.
Для сибірки характерна стаціонарність осередків, яка зумовлюється тривалим збереженням спор у землі, а також весняно-літня сезонність, що пов’язано зі збільшенням контакту тварин із забрудненими спорами збудника пасовища, а також з кровоносними та жалкими комахами.
Вірогідність виникнення захворювань значно зростає в засуху, коли нестача зелених кормів змушує тварин поїдати сухі рослини разом із землею, в якій можуть знаходитись спори. Взимку хвороба виникає тільки в разі згодовування раніше контамінованого сибірковими спорами кормів ( сіна, соломи ).
На території старих худобомогильників нашої громади також в минулі роки (останній випадок 1984рік) реєстровано спалення чи захоронення тварин, які загинули від сибірки.
Відділ ветеринарної медицини та протиепізоотичної роботи Кременчуцького районного управління Головного управління Держпродспоживслужби в Полтавській області.
Глобинська районна державна лікарня ветеринарної медицини
