«Мамині руки» - то сплав Любові й Високого Слова
15-ту книжечку тривіршів – хоку («хайку» – незвиклі для нашого слуху слова, але дуже поширені в японській культурі, бо це жанр ліричної поезії – малесенькі неримовані вірші з сімнадцяти складів (форма 5-7-5), що виник ще в 16 столітті в Країні висхідного сонця) «Мамині руки» подарував світові наш земляк, український поет і прозаїк, член Національної спілки письменників України Юрій Роговий. Літературна перлина видана за фінансової підтримки онука-воїна Олександра Кулинича.
У 2010 році коштом родини автора у полтавському видавництві «Дивосвіт» вийшла перша збірочка хоку Юрія Рогового «Березневий сніг» (200 неповторних творінь душі та емоційного інтелекту), а нині в доробку митця вже 15 книг з тривіршами: «Березневий сніг», «Медова повінь», «Самотній ангел», «Зоряні криниці», «Яблучний спас», «Мірило часу», «Дорога додому», «Людина вміла», «Листя опале», «Ловець снів», «Трави некошені», «Шитво по білому», «Достигаючі хліба», «Смак паляниці», «Мамині руки».
Маленькі книжечки з лаконічними творіннями, де Велич Думки, Уяви, Переживань, Відчуттів, Натхнення і час, і простір не спресовано, а розгорнуто навсібіч, щоб вхопити кожну мить в її неповторності, в несподіваній образності і барвах мислі та й передати еліксиром хоку, що будить повсякчас міркування, уявлення, порве застиглість форм, поставлених тобою і виплекає твій новітній погляд на далеке й те, що поруч. Серед зими майнуть оберемки літнього тепла, а в спеку - доторки завії; поглянеш ніжно на полин, бо Прапрадід твій, козак, колись вдивлявся так у сизий обрис євшан-зілля, і ти через віки перехопив цей погляд, і тихий сум в одвічне зазирне, як там багато горя; щось в конюшині загуде – як же гарно, що є джмелі, а не лишень шахеди, метелик крильцями стріпне, мов трепет серця для надії, дитина ніжкою ступне - і на вологому піску той слід твого дитинства відгук; а вдруге, втретє чи вчетверте в інший час перечитаєш хоку, то немов пірнеш в незвідану тобою глибінь гадки, проживши втіху новоз’ялених намислів і певно ослабне гіркота образ, отой душевний біль, що притьом ятрив спадає, мов тане і дає наситься живлющим джерелом для брунькування антисептичних міркувань або ж читаєш і кайфуєш, бо пливеш у незбагненних розкошах – плодах розмислів поета.
Цьогорічна збірочка тривіршів, за висловом автора, «спокута перед усіма МАТЕРЯМИ УКРАЇНИ, особливо згадуються РУКИ сільських матерів: у вічній роботі, у вічному неспокої:
РУКИ
Руки в роботі
вік не знають спочину…
Мамині руки.
РУКИ
Руки селянок
Потріскані та грубі…
Лагідні з дітьми.
СТАРІСТЬ
Старію, мабуть…
Вткнутися в мамині руки
Хочу частіше.
ПЕРЕВЕСЛА
Приснились мені
Мамині рук, як ті…
Джгут-перевесла.
Читаєш хоку і не полишає зачудування летом думок, уяви, мистецтвом автора не просто створити мікрозамальовку, а щоб окреслювалися у ній всі атоми-слова і нейтрони, чи електрони-крапки, кожне - в окремішності і водночас в єдності та змісті, який виграє різними гранями як для творця, так і для читача, спонукаючи до розмислів, розмірковувань, пошуку гармонії і пояснення суперечностей, що шарпають мізки, дає помилуватися барвами світу, відчути переживання та «найтонші порухи душі».
СЛАВА
Про СЛАВУ людську
задумавсь ненароком…
Все ж, що то таке?
ГОСПОДАРІ
Ластівка в гніздо
повертає щорічно…
Господар ще той?
СНІГ
Абрикосовий
сніг на землю лягає…
А їй радісно!
ЖОРНА
Крутяться жорна.
А на них тридцять третій….
Та й інші роки.
ВЕРБА
Вербна неділя…
найважче вербі:
її всяк обламає.
ВІТЕР
Вітер дерева
гне та ламає: наче…
Затісно йому.
ЗНАКИ
Хміль і бузина -
знаки життя та пустки -
супутні вічно.
ПАША
Чути, як вечір
цвіркунів випускає
на трави пастись.
Тираж поетичного доробку невеликий, та автор з добрими побажаннями дарує свої книжечки тим, хто читає і прагне зрозуміти цю мить життя й себе у ній.
Щира Вдячність Вам, Юріє Федосійовичу, за невпинну працю над Словом, що й наші мислі наснажує!
Староста Пирогівського старостинського округу Тамара Кір’ян
