Катерина Баранова: життя, обірване війною
На превеликий жаль, війна забирає не лише тих, хто зі зброєю в руках боронить країну, а й тих, хто просто виконує свою роботу - у далеких від фронту містах і селах. Тяжко змиритися з думкою, що українців мирних професій ненависний ворог безжально позбавляє життя, залишаючи рідним незагойні рани на серці…
Катерина Баранова (до заміжжя - Скрипніченко) народилася в селі Опришки Глобинської громади. Навчалась у місцевій школі, яку у 2014-му закінчила зі срібною відзнакою. Потому вступила до Полтавського педагогічного університету, де здобула спеціальність «Культурологія». Під час навчання юнка побралася з коханим хлопцем Віталієм. І вже у 2015 році молоде подружжя стали батьками: на світ з’явилася донечка Анастасія, яка стала Всесвітом для мами і тата.
Після навчання Катя працювала в Полтавській обласній бібліотеці для юнацтва імені Олеся Гончара, а в 2024 році прийняла пропозицію очолити бібліотеку при Військовому коледжі сержантського складу Військового інституту телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут у Полтаві. На новій посаді вона пропрацювала близько п’яти місяців. 3 вересня 2024 року під час ракетного обстрілу навчального центру Катерина загинула. Вона, як і багато її колег, не встигла спуститися в укриття під час атаки.
Ця втрата стала справжнім шоком для всіх, хто її знав. Але найбільше - для рідних і близьких. Дитина втратила матір, чоловік - дружину, батьки - доньку, колеги - щиру й віддану справі людину.
Катерина була відома своєю життєрадісністю та активністю. Вона любила свою справу, створювала навколо себе атмосферу тепла, організовувала заходи для молоді, допомагала іншим.
Міністр оборони України Рустам Умеров нагородив нашу землячку, чиє життя обірвалося у розквіті, відзнакою «Хрест пошани» (посмертно). Ця нагорода підкреслює вагомий внесок Катерини Баранової у підтримку та розвиток Збройних Сил України, а також вшановує її пам’ять та самовіддану працю.
Легких хмаринок невинно убієнній Катерині. Щирі співчуття родині…
